Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим - Страница 25

— Як виховувати підлабузників? — не витримав я. Він проковтнув образу і продовжував:

— Це буде лекція на тему «Проблема перевиховання матусиних синків, як основна проблема котячої молоді».

Я витріщив очі.

— Я готую її на матеріалі про те кошеня-стилягу, яке ви так справедливо критикували на тих пам'ятних зборах, а також у бесіді з його матір'ю.

— Як же ви думаєте його перевиховувати?

— Ну, як? Організувати громадськість, напружити зусилля, вжити заходів, ну, взагалі...

Я дивився на нього з жалем...

— А чому ви вважаєте цю проблему основною для нашої молоді, адже ж у нас лише одне таке кошеня?

— А чому у людей ця проблема посідає таке місце в художній літературі? Адже у них теж матусиних синочків не так багато. А скільки творів про них! Навіть є пісенька, в якій співається:

Биография начинается

С двадцати четырёх лет

— Отже, ви бачите, що люди помиляються.

— Звичайно!

— То навіщо ж вам повторювати помилки людей?

Він незрозуміло дивився на мене кілька хвилин, потім з відчаєм хитнув головою:

— Ех, коли б я був людиною!

— І що б було?

— Що було 6? Ого! Я написав би кандидатську дисертацію на тему: «Проблема матусиного синка — основна проблема нашої чудової молоді».

Я уявив цього кота в образі людини — кандидата наук. Огрядна постать в сірому коверкотовому макінтоші і фетровому капелюсі, поважна хода, властива лише директорам підприємств і керівникам установ, і самовдоволене обличчя, від якого настільки безпідставно пре зверхністю, що хочеться схопити цього типа за в'язи і товкти носом об підлогу, як звичайного кота, коли він поводиться не так, як йому належить...

— О, будь я людиною, я далеко пішов би... — мрійно примовив кіт-підлабузник.

Раптом зі мною сталося щось незрозуміле. Якась невідома сила підкинула мене вгору і посадила майбутньому кандидату наук на спину, а мої кігті і зуби вчепились йому в карк.

— Пристосованець! Негідник! Бездара! — вигукнув я, роздираючи йому шкіру кігтями, аж поки він не вирвався з моїх лабет.

— Це ще не все! — гукнув я йому навздогін.— Я ще прийду на твою лекцію! Начувайся!

Зараз, згадавши цей інцидент, я покартав себе за невитриманість і, давши слово надалі завжди тримати себе в руках, спокійно заснув.

У Херсоні ми з головою поринули в роботу. Але спочатку про Херсон. Оце справді місто! Отут справді краєвиди! Широченний Дніпро в жовтавій зелені весняних верб, зелені острови з золотим піском берегів, а навколо блакить води, а над головою блакить неба, а на обрії м'які, ласкаві, теплі обриси зелених заростей. Це оспівані поетами славнозвісні дніпровські плавні!

Ні я, ні професор не могли втриматися, щоб не висловити свого захоплення краєвидами Херсона.

— Тепер наше завдання,— сказав представник раднаргоспу,— зробити такими ж прекрасними і береги нашого нового моря.

Ми з професором страшенно зраділи, почувши це, бо ж од берегів залежать рибні запаси водоймища.

— Які плани риборозведення у нашій частині нового моря? — спитали ми з професором.

Херсонець зневажливо махнув рукою:

— З нашої частини в 1965 році ми повинні взяти всього 7 тисяч центнерів риби.

— Це не так мало,— сказали ми. — Це — 700 тисяч кілограмів!

— А ви знаєте,— засміявся раднаргоспівець,— що один тільки риболовецький пароплав, який ловить сардини в Гвінейській затоці, за один рейс привозить нам 7 тисяч центнерів сардини. Або, як ви кажете, 700 тисяч кілограмів риби! За один тільки рейс! А він робить на рік шість таких рейсів! А в 1965 році у нас буде понад тридцять таких риболовецьких сейнерів! Ну?..

— Ну-ну... — зітхнули ми з професором і, поговоривши ще про краєвиди, подалися до місцевого рибопромислового управління.

Тут була гаряча пора, і нас гаряче зустріли.

— Показуйте! — сказав професор.

— Просимо! — відповів рибовод.

Ми залишили плавні і знову поїхали до «моря». Тут, на глинястому березі, робітники закінчували робити гнізда, в які судак мав виметати ікру.

— Так он які гнізда професора Білого! Так он для чого їх роблять! — скрикнув я, побачивши зігнуті з дюзи обручі, до яких було понав'язувано жмутки рослинних корінців. До гнізда прикріпляли цеглину замість грузила, а на капроновому шнурі — поплавок і обережно опускали у воду.

"Вчора поставили п'ятсот гнізд, — сказав рибовод.— Сьогодні ставимо ще п'ятсот, а всього запланували п'ять тисяч гнізд. За мінімальним підрахунком, сподіваємось одержати понад триста мільйонів ікринок.

Ми сіли в човен і поїхали перевірити, чи подобаються судакам гнізда професора Білого.

Рибовод потяг за шнур, до якого був прив'язаний поплавок.

— Вай! — скрикнув я, коли за шнуром спливло гніздо, на якому жмути коріння перетворилися на жовті грона.

Витягли ще кілька гнізд. Всі вони були повні ікри, і професор раз у раз повторював :

— Чудово! Чудово!

Одне гніздо ми взяли з собою, щоб підрахувати, скільки до нього поприліпало ікри.

Потім ми підняли одне гніздо з тих, що поставили сьогодні. Воно було порожнє.

— Гадаю, що завтра на світанку й тут буде ікра,— промовив рибовод.

Одна судачиха випускає в середньому 600 тисяч ікринок! Скільки риби було б, коли б уся ця ікра розвинулась на судаченят. Але ж не кожна ікринка буде запліднена, не кожна прилипне до трави чи до коріння, не кожна перетвориться на рибинку.

На ікру нападатиме риба-хижак, нападатиме жаба-хижак, нападатимуть хижаки-птахи, раки, різні жуки... Ікру заноситиме мулом, її вкриватиме цвіль, до неї чіплятиметься пошесний мікроб... Добре, коли з 600 тисяч ікринок вилупиться 20 тисяч мальків.